Рекомендації батькам щодо безпечної поведінки дитини в цифровому середовищі
І вчителям, і батькам відсторонити дитину від медіа неможливо – та й не потрібно в умовах, яких вона зростає. Діти повинні отримувати уявлення про ціннісні настанови користування медіазасобами, розвивати навички: пошуку, осмислення, опрацьовування, аргументації, пам’ятати про свою безпеку та своє здоров’я.
Нижче Ви знайдете поради стосовно того, як діяти та куди звернутися по допомогу за активними онлайн посиланнями, а також алгоритм дій встановлення батьківського контролю на гаджетах Ваших дітей та прості рекомендації, що допоможуть краще орієнтуватися у онлайн житті власної дитини.
Завдання батьків – контролювати процес кіберсоціалізації дитини, а саме:
- говорити з дитиною про безпеку в Інтернеті та допомагати розвивати критичне мислення,
- вчити робити аргументований вибір та нести відповідальність за його результати.
Проста заборона використання ґаджетів може призвести до втрати довіри дитини до дорослого та приховування нею своїх захоплень.
- Найперше варто говорити, пояснювати, формувати культуру використання Інтернету в повсякденному житті.
- Будувати відкриті та довірливі стосунки з дитиною щодо використання технологій: підтримувати спілкування, давати поради. Дитина має знати, що дорослий поруч і готовий допомогти.
- Разом з дитиною переглядати матеріали на її улюблених веб-сайтах та грати в її улюблені Інтернет-ігри. Це допоможе краще зрозуміти інтереси дитини, її захоплення та причини такого вибору. Також це може стати приводом для невимушеного початку розмови про безпеку в Інтернеті.
- Формувати корисні звички використання ґаджетів та цифрового середовища, розвивати цифрові, соціальні й емоційні навички, такі як: повага, емпатія, критичне мислення, відповідальна поведінка та психологічна стійкість.
- Підвищувати самооцінку дитини, дозволяти дитині самостійно робити вибір і бути відповідальним за нього, вчити моделям поведінки із негативним досвідом в Інтернеті.
- Заохочувати користуватись ґаджетами в зонах видимості дорослих. Це допоможе тримати під контролем, з ким ваша дитина контактує в Інтернеті через телефон, планшет, смарт-телевізор, ігрову приставку та інші пристрої, підключені до Інтернету.
- Встановлювати часові межі користування ґаджетами, щоб балансувати час, проведений в режимі онлайн та офлайн.
- Контролювати додатки, ігри, веб-сайти та соціальні мережі, якими користується дитина, та їх відповідність віку дитини. Вчитись встановлювати на ґаджети дитини батьківський контроль, вимикати можливість спілкування або обміну повідомленнями в онлайн-чатах та функцію «поділитися розташуванням» у налаштуваннях додатків чи ігор, оскільки це може наразити дитину на небезпеку у вигляді небажаного контакту чи розкрити її фізичне місце розташування Перевіряти налаштування приватності в іграх та соціальних мережах, якими користується дитина, наявності в її профілі ввімкнених налаштувань приватності. Обмежити коло осіб, які можуть контактувати з дитиною та просити дитину радитись, перш ніж додавати нових друзів; Використовувати доступні технології для налаштування батьківського контролю на пристроях, які можуть обмежувати шкідливий контент, контролювати дії дитини та обмежувати чи блокувати час користування підключеними до Інтернету пристроями або окремі функції (наприклад, камери, покупки через мобільні додатки).
- Бути уважними до ознак страху чи тривоги, зміни поведінки, режиму сну та апетиту. Спостерігати, як дитина будує контакти зі світом: якщо більше сидить у ґаджетах, замкнута й не може описати свій стан; не знаходить слова, щоби розповісти про свої почуття та проведений день; якщо наживо не спілкується, не ходить у гості, не ходять в гості до неї; слухає депресивну, параноїдальну музику; має відсторонений погляд, апатію, дитина млява, має поганий апетит, не має інтересу в очах – у такому разі треба звертатися до фахівців і знати, куди звернутися за додатковою порадою та підтримкою, а також повідомляти дитині, куди вона може у разі потреби звернутись по допомогу. Важливо рахуватися з почуттями підлітка і не заперечувати їх, треба легалізувати ці почуття і дати дитині зрозуміти, що її приймають і про це можна говорити у родині.
У разі виявлення, що дитина стала жертвою будь-яких проявів насильства чи експлуатації, вербування чи маніпуляцій в цифровому просторі, варто одразу звернутись до Національної поліції України та надіслати повідомлення про правопорушення до департаменту кіберполіції Національної поліції України за посиланням (цілодобово) https://ticket.cyberpolice.gov.ua/
Психологічну допомогу та підтримку можна отримати за номерами телефонів:
1) Національна гаряча лінія з питань протидії насильству та захисту прав дитин (Пн – Пт з 12:00 до 16:00):
0 800 500 225 (безкоштовно зі стаціонарних);
16 111 (безкоштовно з мобільних).
2) Онлайн консультація для підлітків в Teenergizer. https://teenergizer.org/consultations/
3) Чат-бот у Telegram https://t.me/kiberpes_bot і Viber https://chats.viber.com/kiberpes допоможе дізнатись, куди звертатись за допомогою.
Встановити «батьківський контроль» для пристроїв із операційною системою Windows 10 можна за такою послідовністю дій:
1) перейдіть з меню Пуск в розділ «Облікові записи користувачів»;
2) у категорії «Сім’я та інші користувачі» натисніть «Додати члена сім’ї»;
3) операційна система на вибір запропонує створити профіль для дитини або дорослого;
4) обравши відповідний пункт, введіть адресу електронної пошти. Для підтвердження адреси зайдіть в папку вхідних повідомлень електронної пошти. Важливо: операційна система не дозволить активувати «батьківський контроль» для локального облікового запису. Створіть новий профіль для кожного користувача, якого належить контролювати.
Встановити «батьківський контроль» для пристроїв з операційною системою Android можна за такою послідовністю дій:
1) відкрийте програму «Play Маркет»;
2) у лівому верхньому кутку екрану натисніть на значок «меню» і виберіть «Установки» – «Батьківський контроль».
3) увімкніть означену функцію.
4) обмежте доступ до налаштувань «батьківського контролю», встановивши PIN-код.
5) встановіть такі фільтри: «Додатки, ігри, фільми і серіали. Виберіть максимально допустиме вікове обмеження для контенту», «Музика і книги. Забороніть завантаження і покупку контенту для дорослих».
Важливо: «батьківський контроль» діє тільки на тому пристрої, де ви його налаштували. При необхідності ввімкніть його на іншому пристрої, знову виконавши наведені вище інструкції.
Встановити «батьківський контроль» для пристроїв «iPhone», «iPad», «iPod touch» можна за такою послідовністю дій:
1) перейдіть в меню «Налаштування» – «Основні» – «Обмеження».
2) покрутіть вниз і натисніть «Обмеження», а потім «Включити обмеження».
3) створіть пароль функції «Обмеження». Код-пароль обмежень необхідний для зміни налаштувань або відключення обмежень.
Крім того, на сайтах підтримки від виробників можна отримати додаткову інформацію щодо принципів роботи та точного налаштування функції «батьківського контролю».
Новинка від психологічної служби
Шановні учасники освітнього процесу!
Почав працювати Телеграм-канал соціального педагога "Горішок". Цікаві історії, факти, психологічні методики, освітні поради, мотиватори творчості, корисні посилання, новини, конференції ТЕД, освітні курси та портали.
https://t.me/socialnipedagog
Поради батькам. Частина 1.
Діти і карантин: як уникнути онлайн небезпек
Карантин — час, коли варто залишатися вдома заради своєї безпеки. Зміна звичок, уповільнення та ізоляція — наш спосіб стати соціально відповідальнішими та свідомішими. Ці зміни, звичайно, поширюються і на дозвілля, що його ми все частіше проводимо в соцмережах. Наші діти — не виняток, їхній «екранний час» також збільшився. А ще збільшилися ризики натрапити на токсичний і небезпечний контент, що пропагує вживання наркотиків, насилля і ненависть. Цього року компанія «Київстар» спільно з Міністерством цифрової трансформації та Офісом уповноваженого Президента України з прав дитини запустила інформаційну кампанію #НЕ_ВЕДИСЬ та освітній сайт https://stop-sexting.in.ua/ для захисту дітей від секстингу. Разом ми допоможемо вам захистити дитину від сексуальних домагань, цькування та інших небезпек у мережі.
Секстинг, тролінг, грумінг: що це, чим загрожує і як без занудства про це розповісти
Загроз чимало: булінг у соцмережах, контент, що пропагує насилля, наркотики, алкоголь, тютюн тощо. Але головна серед них — порноконтент і злочинці, які різними способами випитують (а інколи навіть вимагають) у дитини особисту інформацію сексуального характеру. Аби не бути голослівними, ми подивилися статистику.
Щоб ваша дитина могла себе захистити і не потрапила в халепу, необхідно розповісти їй про ризики. І зробити це правильно — без зайвих моралей і нудних лекцій. Найкраще — на конкретних прикладах.
Загроза: комп’ютерна та інтернет-залежність — постійне спілкування у соцмережах, залежність від лайків і коментарів, заміна реального життя на на віртуальне. Як результат – втеча в уявний світ, що впливає на настрій, самопочуття та самооцінку дитини.
Приклад: дитина не може спокійно заснути, поки не перевірила всі чати, не відповіла на всі повідомлення, а щойно вигаданий пост або нова світлина мають бути опублікованими, попри все, — це не окей, це інтернет-залежність.
Загроза: секстинг — інтимне листування і обмін інтимними фото. Таке листування, якщо воно відбувається між дорослими людьми, загрози не несе (поки залишається приватним). Але, на жаль, у випадку з неповнолітніми це не так. Як результат — загроза оприлюднення небажаної інформації.
Приклад: дитина чатиться зі знайомою/коханою людиною, і він/вона вимагає інтимне фото чи відео, пише повідомлення інтимного характеру і не хоче чути слово «ні» — це не звичайнісіньке собі листування, це секстинг.
Загроза: тролінг — глузування з дитини та провокації щодо неї. Наприклад, дитина в інтернеті викладає свої фото, відео або ж пише думки, що її непокоять, на цей контент реагують інші, здебільшого однолітки, і починають цькувати за якесь фото або текст. Це може стосуватися зовнішности: «ти така гладка» або ж, навпаки, «в тебе тільки шкіра та кістки», приниження творчих проявів дитини: «прибери цю мазню, в мене хом’як краще намалює», знецінення написаного: «якою/яким тупим треба бути, щоб таке написати». Як результат — комплекси, пригнічений стан, у найгірших випадках — думки про суїцид.
Приклад: знайома/знайомий дитини створює групу в телеграмі, де викладає образливі меми із її зображенням або залишає образливі коментарі на її сторінці у фейсбуку — це не норма, це тролінг.
Загроза: фішинг — інтернет-шахрайство, мета якого — отримати доступ до логінів та паролів користувача. Отримавши необхідні дані, шахрай зможе проводити фінансові онлайн-операції з банківськими рахунками, використовувати сторінки із соцмереж дитини, вимагаючи кошти на картку тощо.
Приклад: новий інтернет-друг просить надіслати йому пароль, пояснюючи це тим, що йому можна довіряти, — це не про довіру, це фішинг.
Загроза: грумінг — входження дорослого в довіру до дитини, щоб потім зустрітися особисто та вступити з нею в сексуальні стосунки, експлуатуючи або шантажуючи. У таких випадках зловмисник найчастіше прикидається однолітком, втирається в довіру, після чого просить дитину надіслати йому кілька інтимних фото або відео. Дитина ж, яка тільки починає вивчати власну сексуальність, надає те, про що її просять (у більшості випадків). Після цього зловмисник починає діяти за власним планом.
Приклад: хтось надсилає дитині запит у друзі та починає втиратися у довіру (писати про те, яка вона особлива, робити компліменти), а потім просить надіслати інтимне фото/відео і надсилає свої – це не завести нові стосунки, а загроза стати жертвою зловмисника.
Як бачите, загроз чимало. Аби попередити небажані ситуації і захистити свою дитину від небезпек в інтернеті, необхідно говорити про це. А також увімкнути в собі дорослого, який контролює процес. Це не означає, що потрібно читати особисті повідомлення або перевіряти пошту, але мати можливість перевірити, де ваша дитина зараз або заблокувати сайт із небезпечним контентом — цілком нормально. Розумний контроль — це етично.
Якщо дитина все-таки натрапила на зловмисника:
як допомогти, а не зашкодити
Крок 1. Заспокойтеся
Якщо так сталося, що ваша дитина все ж надіслала зловмисникові/оприлюднила свої персональні дані, фото або відео, перше, що вам необхідно зробити, — це заспокоїтися. Підтримайте дитину і подякуйте за те, що вона звернулася до вас зі своєю проблемою. Будьте для неї перш за все другом. Скажіть, що разом ви все вирішите. Повірте, для дитини підійти і сказати вам про те, що сталося, — не менший стрес, ніж вам про це дізнатися.
Якщо у цей момент ви насварите дитину, то покараєте її двічі. Ще один неправильний варіант реагування на проблему – відключення інтернету. Це не вихід.
Крок 2. Убезпечте себе і дитину на майбутнє
Захистити дитину від онлайн-небезпек буде легше із застосунком батьківського контролю Star Guard Family, створеним компаніями Київстар і Avast. З його допомогою ви зможете блокувати сайти і застосунки з небажаним контентом на телефоні вашої дитини, перевірити, де ваша дитина зараз, налаштувати доступ до мережі за віком дитини або індивідуально. А якщо потрібно, примусово заблокувати вихід у мережу або самостійно заблокувати сайти, які, на вашу думку, дитина не має бачити. Тільки підходьте до всього делікатно — з контролем важливо не перестаратися.
Також застосунок допомагає повідомляти про шкідливий для дітей контент за цим посиланням і долучатися до проєкту #Stop_sexting — поширювати інформацію про ризики для дітей в інтернеті серед свого оточення у ролі волонтера проєкту (можна зареєструватися на сайті).
Крок 3. Розпитайте про історію від початку до кінця
Після того як ви і ваша дитина заспокоїлися, спробуйте запитати її, яким чином контент потрапив до зловмисника. Можливо, дитині погрожували, маніпулювали, ввели в оману тощо. Не засуджуйте дитину за цей вчинок, ні в чому не звинувачуйте, а навпаки, покажіть, що ви — на її боці.
Далі запитайте, кому та чому вона надіслала фото. Хто, коли та чому почав їх поширювати? Де вже бачили фото і хто саме їх бачив? Це вам допоможе швидше їх видалити. Важливе запитання — чи поширювали фото дорослі: якщо «так», негайно звертайтеся до поліції. Такі дії, скоєні повнолітніми, — це злочин.
Крок 4. Зверніться до поліції
Опісля дійте спокійно, виважено, але швидко. Зробіть скріншот (знімок екрану) сторінки, на якій опубліковані фотографії. Зверніться разом з дитиною до служби підтримки соціальних мереж з проханням видалити ці матеріали, оскільки це інтимні матеріали з дітьми. Зверніться до батьків дитини, яка поширює матеріали, та спокійно поясніть їм ситуацію. Скоріше за все, вони будуть здивовані та занепокоєні так само, як і ви, тому зберігайте спокій та повагу. Якщо ж злочин скоїла доросла людина, звертайтеся до поліції.
Якщо контент ще не був оприлюднений і вашій дитині погрожують або шантажують (вимагають гроші/додаткові фото та відео тощо), звертайтеся до поліції і/або кіберполіції. Не йдіть на контакт із зловмисником та не виконуйте його вимоги. У 68% випадків, коли жертви виконують вимоги зловмисника, шантаж не припиняється. Тож не дозвольте себе надурити.
Головне — знайте, що ситуація обов’язково буде вирішена. Не впадайте у відчай, не панікуйте і швидко дійте.
Під час карантину бережіть себе і #простозалишайтесявдома, а інтернет-загрози ми легко подолаємо разом!
Матеріали взяті https://bit.ua/2020/04/stop-sexting/
Поради батькам. Частина 2.
Діти і карантин: як стати медіаграмотним.
Навички саморегуляції
В попередній статті ми говорили про те, які можуть бути небезпеки в інтернеті та як на них реагувати батькам. Коли ви, батьки, були у віці наших дітей, таких речей, як кібербулінг (фішинг, флеймінг, тролінг, наклепи, грумінг, нападки, секстінг, ошуканство, ізоляція, серфінг, хеппіслепінг, нав’язування непотрібної інформації) просто не було. Ще одним інтернет-викликом став карантин та дистанційне навчання, який загострив психологічні ризики.
Наші діти ростуть в цій реальності, про яку ми можемо знати лише опосередковано. Не секрет, що молоде покоління набагато швидше звикло до гаджетів та проводить в соціальних мережах багато часу. Батькам складно реагувати та давати поради дітям і підліткам про безпечну поведінку в інтернеті, оскільки онлайн поведінка старших виважена, більш контрольована, критичніша – дорослого користувач інтернету складніше ошукати.
Розвиток цифрових технологій має вплив на наше життя та має великий позитив. Однак є і інша сторона медалі. Покоління Z, не зважаючи на свою інтернет- та онлайн- просунутість, потребує підтримки, захисту та розуміння. Наше завдання як батьків та вчителів - навчити дітей безпечної поведінки в інтернеті, дати їм дієві когнітивні, освітні, психологічні інструменти для правильної реакції на інформаційній тиск.
Завдання 1 – опанувати основні правила медіаграмотності
Завдання 2 - опанувати навички саморегуляції
1. Вступ до медіаграмотності
Отже, що таке медіаграмотність і чому вона така важлива? Слово «медіа» грецького походження і означає «передавати». Завжди наявні три компоненти у передачі інформації:
той, хто передає інформацію (джерело інформації);
той хто цю інформацію отримує, отримувач (реципієнт);
канал передавання цієї інформації.
Вони і є ключовими у будь-якій медійній події: джерело - канал - отримувач. Події, які відбуваються у світі, починають існувати для масової свідомості лише тоді, коли потраплять в інформаційний простір.
Медіаосвіта вчить користувачів отримувати з медіа лише корисну інформацію, адже ми живемо у інформаційному світі та просто виключити медіа зі свого життя не можемо.
Завдання медіаосвіти:
1. Надати розуміння природи інформації.
2. Надати розуміння мети передачі повідомлення та зацікавлених у цій передачі сторін.
3. Захистити від медійних маніпуляцій.
4. Навчити вирізняти правдиве повідомлення від фейкового.
5. Надати можливості для творчості та самовираження людей.
Результатом медіаосвіти є медіаграмотна людина, яка розуміє сутність інформаційного потоку, усвідомлює постійний інформаційний вплив на себе та знає, що будь-яке повідомлення має джерело, має автора та повідомляється з певною метою. Простіше кажучи, користувач, читаючи повідомлення, відразу повинен його аналізувати, щоб захистити себе від медійних маніпуляцій.
Особливо необхідна медіаграмотність під час карантину та самоізоляції. Звичний уклад життя змінився, і батьки , і діти хвилюються за своє здоров’я та здоров’я своїх близьких, перебувають у стресі через дистанційне навчання та роботу, тому є емоційно вразливими до щоденних новин. Потік негативної інформації просто лавиноподібний, викликає страх, роздратування, невизначеність, паніку. Переосмислити таку кількість фейків та недостовірних даних в ситуації, коли медіа нагнітають істерію, просто неможливо. З одного боку, ми залишаємся вдома і стаємо менш активними фізично, а з іншого – інтенсивніше використовуємо соціальні мережі та новинні сайти та стаємо більш активними віртуально, стираючи межі приватності.
Наші діти ходять до школи, відвідують гуртки, спілкуються з друзями, гуляють – живуть реально. Це лише одне крило, друге крило – віртуальне і це теж їхня реальність. Загроза ізоляції полягає й у тому, що значна частина дітей вийде з карантину набагато більш онлайн залежною, ніж була до цього, оскільки «екранний час» наших дітей суттєво збільшився.
Власне, всі ми потребуємо не лише гігієни рук, а й медіагігієни та медіаімунітету. А це, знову ж, здатність критично проаналізувати інформацію, дати відповідь на запитання «Яка мета цього повідомлення?», «На яку категорію людей воно розраховане?», «Хто написав це? Чи є автор цієї новини?», «Чи потрібна мені ця інформація?», «Чи треба репостити цей меседж?», і т.д.
2. Навички саморегуляції і віртуальний простір
Саморегуляці - це здатність людини керувати власними емоціями, почуттями і переживаннями і, як наслідок, поведінкою. Система саморегуляції формується протягом життя, розвивається в процесах спілкування та навчання відповідно до вікових особливостей особистості. Говорячи про саморегуляцію, слід пригадати такі складові як емоційний інтелект, волю, усвідомленість, здатність до навчання, мотивацію, прийняття та виконання своїх рішень. Власне, це доволі серйозні психологічні надбудови особистості. Розвиваючи їх, людина розвиває свою саморегуляцію. Наприклад, дитина здатна пояснити, чому у неї пропав настрій, чому вона образила свого товариша, підтримала слабшого та інше.
Саморегуляція надзвичайно важлива для спілкування онлайн. Оскільки більшість повідомлень є надто емоційними і відразу хочеться натиснути «поширити» або «лайк» чи «дизлайк», не аналізуючи інформацію. Власне, емоційність повідомлення («Соцмережі в шоці!!...») є підставою для аналізу цього повідомлення: чи є автор, чи надійне джерело, для чого потрібна ця інформація, на кого вона розрахована. Такі прості запитання швидко дають змогу зорієнтуватися в інформаційному просторі. Головне – стримати емоції.
Правила протидії кібербулінгу, фейкам та непотрібній інформації
Головна психологічна особливість кібербулінгу – порушення рівноправності в спілкуванні. Інтернет зробив наших дітей емоційно нечутливими – бо людина десь далеко, за екраном смартфона, образливі слова написані, а не сказані в очі, і ніхто не бачить, наскільки ці слова ранять дитину. А згодом до негативних коментарів приєднуються абсолютно незнайомі люди і дитина чи підліток не можуть справитися із цим явищем.
Кібербулінг небезпечний ще й тим, що погіршує стан дитини, викликає в неї негативні, токсичні емоції, занижує самооцінку, вибиває дитину із звичного укладу життя.
Одним з важливих аспектів кібербулінгу є те, що контент виходить за межі нашого контролю і ми не можемо вплинути на те, як цей контент поширюється і що з ним роблять далі, ми не можемо контролювати інших людей. Наприклад, дитина зняла себе на відео, відправила друзям, вони вирішили пожартувати і дописали іншу озвучку, слова і т.д. та показали всім. Ролик почав жити своїм життям, в дитячій субкультурі діти дуже часто поширюють власну відеопродукцію, відеокліпи, відеотрансляцію реальних подій.
Звичайно, в цій ситуації ми не можемо просто забороняти перегляд. Заборони: «Не дивись це відео» - не ефективний спосіб протистояти розповсюдженню цих вірусних відео. Як же створити умови, щоб дитина сама не захотіла передавати далі відео? Якщо ми будемо забороняти, то ми втрачаємо можливість поговорити. Якщо заборонити, то наче б то цього вже не відбувається, а якщо відбувається, то треба карати за порушення правил, але покарання не спрацьовує, отримуємо приховану поведінку.
Ефективно протистояти таким повідомленням ми можемо, тільки якщо створюємо умови для того, щоб спокійно поговорити з дітьми і підлітками про те, що ти бачив (бачила) і що ти відчував (відчувала) під час перегляду, що ти думаєш про це. Що підштовхнуло передати це відео чи дати комусь подивитися? Чи все потрібно передавати? Який висновок з цього випадку можна зробити?
Уникати подвійного покарання. У боротьбі з кібербулінгом дуже важливо уникнути подвійного покарання. У чому подвійне покарання полягає? Коли дитина чимось вражена з кіберпростору (побачила щось неприємне, що її злякало, засмутило), це викликало її страждання. І от вона вирішує порадитисяз батьками, з мамою, з татом, з вчителем, щоб отримати додатковий ресурс, бо вона не може сама впоратись, воно її мучить, і вона звертається по допомогу. А ми кажемо: «В чому проблема, тобі інтернет нашкодив, давай вимкнемо інтернет, і все». І фактично, коли ми так вчиняємо, вимикаємо інтернет, кажемо: «Все, не заходь, давай видалимо твій аккаунт тощо», фактично це забирає в дитини ті переваги, які їй давав інтернет-простір. Ми знищуємо ті ресурси, які дитина має в інтернеті, у неї є ж і позитивна частина досвіду використання кіберпростору, і є якісь негативи. Вона звертається до вас за допомогою при зустрічі з негативом. Цей негатив – це вже і є її покарання, а ви берете і забираєте позитив, і це подвійне покарання. Батькам треба усвідомлювати, що існує феномен подвійного покарання, не треба карати дитину, за те що вона звернулася до вас.
Швидке реагування: стабілізувати емоційний стан, зменшити страждання. Відволікаєте увагу на себе, дитина переключається. Ви можете сказати: «Я бачу, ти чимось засмучений(засмучена)». І тримати паузу, щоб дитина дійсно могла розказати. Це якщо є час і можливість усамітнення з цією дитиною. Якщо дитина дуже засмучена, найкраще в такій ситуації підтримує зближення дистанції. Спробуйте напівобняти дитину, доторкнутися до руки, тобто включити якісь тілесні компоненти, які будуть стабілізувати її емоційний стан, стануть символом захищеності, допоможуть їй подолати цю негативну емоцію, в якій вона зараз перебуває.
Профілактика і моніторинг. Профілактика кібербулінгу (як будь-якого булінгу) полягає в тому, що ми запроваджуємо культуру спілкування в мережі, допомагаємо дітям виробити та витримувати норми спілкування, за якими стоять загальнолюдські цінності поваги до особистості кожного. Це глобальне завдання. Ми спостерігаємо за тим, що відбувається з дітьми в моніторинговому режимі (тобто, враховуючи історію попередніх спостережень). Ми маємо образ нашої дитини (сина чи дочки), або наших учнів, і знаємо, що відбувається в їхньому житті. Загалом знаємо, чим вони займаються і відстежуємо зміни. Дитина стала сумніша, стала віддалятися, стала більш збудлива…
Запровадження правил. Якщо дитина маленька та якщо є в сімейній культурі правило обговорювати, що відбувається, то головне стосовно кібербулінгу, щоб ми його могли «впіймати», виявити. Повідомити дитині спокійніше, не напружено, звичним тоном. Коли моніторинг показує, що все так, як завжди, - повідомити в цій ситуації певні правила реагування: якщо щось тобі не сподобалося в інтернеті, засмутило тебе, то ти, по-перше, вимикай екран, але не комп’ютер (тобто, перервати взаємодію з екраном і зберегти сліди для подальшої розмови). Для того, щоб заспокоїтися, можна піти попити водички, зайнятися чимось звичайним (іграшками, книжкою, рукоділлям, фізичними вправами), вийти на вулицю, просто лягти відпочити, подрімати, будь-які способи саморегуляції, які дитина вже на той час має. Дитина не завжди може здогадатися зробити це сама, бо ще не достатньо володіє своїми емоціями, навіть може не дуже розпізнавати їх. Але це наша задача як педагогів, наша задача як батьків – допомогти дитині в цьому. Що значить вимкнути екран? Вимкнути екран, або відкласти телефон, але не виходити із цієї програми. Це важливо, бо, зазвичай, якщо дитину щось зачепило, вона ж хоче швидко перервати цю негативну емоцію. А потім їй буде важко пояснити, що саме її засмутило чи налякало, а так – просто покаже вам. Дитина ще не має таких розвинутих мовних можливостей, щоб чітко описати, що саме її вразило, і як саме воно її вразило.
Саморегуляція. Існують певні правила, які ми можемо запропонувати дітям, аби зменшити цей ризик залучення до кібербулінгу та, відповідно, завдання шкоди. По-перше, це – саморегуляція. Ти маєш «відбивати» свій стан. Зазвичай, для маленьких дітей ми можемо використовувати світлофорчик. Є червоний стан, є жовтий, і є зелений. Зелений – це коли все добре, все нормально, можна продовжувати дії, жовтий – якщо тобі щось не подобається, потрібна додаткова увага, а червоний – коли ти ледве стримуєш свої емоції. Потрібно, по-перше, навчити дитину, допомогти дитині навчитися розрізняти ці три свої стани. А потім правило звучить так: «Якщо ти в червоному стані, то стоп», тобі не треба спілкуватися з іншими дітьми, тому що хтось-щось може і не мав думки погано тобі зробити, коли щось таке робив, але твій поганий стан додається. Ця порада буде корисна не тільки дітям, вона загальна. Починаючи з маленького віку, навіть ще з дошкільного, можна давати дитині цей світлофорчик як певний спосіб саморегуляції, це найпростіший спосіб. Коли ти в червоному стані, що робити? Якщо обговорювати це з дитиною, вона сама може сказати, а як ні, то дорослий в ігровій формі може підказати. На червоний ми зупиняємося. Дитині треба пояснити, що якщо тобі дуже погано, то, значить, зупинись і щось зроби для себе хороше, щоб твій стан виправився. Інколи здається, щоб виправити поганий настрій, потрібно випити води. Також краще піти погуляти на свіжому повітрі, побігати, побити м’ячик. Будь-яке фізичне навантаження – це спосіб нашим м’язам переробити той адреналін, який у нас є в червоному стані, тобто, фізична активність сприяє саморегуляції. Можна навчити дитину дихати, наприклад, похекати (ніби рубаючи дрова) або подмухати в трубочку. Елементи дихальної гімнастики також сприяють нормалізації стану. І повертаючись до кібербулінгу: якщо у тебе червоний стан, то не треба іти в інтернет, непотрібно «зганяти зло» в мережі. Ми свій гнів підгодовуємо, помножуємо, просто його засіваємо в мережі. Не треба цього робити. Це дітям треба пояснювати вже змалечку. Дорослим освітянам теж потрібно вчитися поводитись у мережі, виробляти для себе правила. Правила саморегуляції загальні, але доступні вже і дитячому розумінню.
Перепалки або флемінг, мова ненависті, ворожнечі – це явища, які мають автоматизми. Починається з малого, а потім автоматично можуть наростати, підбурювати, ніби «заражати» інших людей. Приблизно, як інфекційна хвороба: чхнув на іншого, йому мікробів досталося, і він теж буде чхати. Так і з емоціями. Існує емоційне зараження, яке може дуже сильно розповсюджувати емоцію, ми відчуваємо, що нас теж зачепило повідомлення, і треба теж цю емоцію виплеснути. Так це відбувається без саморегуляції. Але ми можемо не підкорятися цій хвилі, опанувати її, підкорити власній волі.
«Заготовка на майбутнє». Найкраща профілактика – це коли ми створюємо «заготовки»: обговорюємо майбутнє та створюємо для цього майбутнього якісь моделі поведінки. Якщо дитина стикається з такою загрозою, в неї заготовок нема, то вона залишається сам-на-сам з цією проблемою, вона вразлива. Якщо ж дитина має орієнтири та знає, як діяти. Треба мати заготовку, наприклад, таку: будь-які проблеми, будь-які погрози, які погрожують мамі, татові і т.д, найкраще долати разом. Тому що, якщо ти залишаєшся сам, то важче здолати. Ми разом виробимо спосіб протидії, у нас разом більше можливостей, і ми разом зможемо придумати щось краще.
Свого часу ми вчили своїх учнів говорити «Ні!» на пропозиції з прихованим змістом. І кожен з дітей робив таку «заготовку» для того, щоб впевнено і чітко сказати «Ні» та скористатися нею тоді, коли найменше цього очікуєш.
Стабілізація та репутація. Стабілізація емоцій проти знецінення. Зрозуміло, що у нас є перша відповідь на будь-яке страждання дитини – ми маємо їй допомогти з саморегуляцією, ми маємо їй стабілізувати емоційний стан, зменшити її страждання. Цього не можна досягти знеціненням, якщо ми будемо казати: «Заспокойся, те, що ти переживаєш, дрібниця, не має значення». Тут особливість полягає в тому, щоб дати дитині простір, можливість висловитися, виговоритися. Як ти себе почуваєш? А яка думка? А як змінилися твої відчуття потім? А що ти думав? А що ти подумав пізніше? Цими питаннями ми створюємо простір. А також тим, що ми слухаємо дитину уважно. Емоція, яка мучить всередині та не знаходить виходу в розмові, як правило, потім переходить на тіло, навіть здатна викликати хвороби – психосоматичні. Створюючи цей простір для розмови, ми даємо можливість цій негативній емоції вийти із дитини оцими словами, і від цього зменшитися в своєму руйнівному потенціалі. Якщо ми побачили, що є наклеп на дитину, а вона про це ще не знає, як коректно повідомити? Це залежить від стосунків, від рівня довіри. Ключове слово буде тут «довіра». Своїм життєвим досвідом можна ділитися, якщо є довіра. Тоді треба лише сказати, що все це не так, я знаю, що це не так. Хоча той, хто приносить погані новини, потрапляє в погану ситуацію, варто з дитиною обговорити цю ситуацію.
Але окрім того, що ми стабілізуємо дитину, ми можемо щось зробити в інформаційному просторі. Оцінити, що краще – «проігнорувати, і воно само затихне», чи «спростовувати, усвідомлюючи ризик того, що виправдання можуть тимчасово підсилити ефект від наклепу». Ми можемо виступити третьою стороною на захист репутації дитини, сказати: це все неправда. Можемо подумати, як зробити ці наші спростування поширеними принаймі в такому ж обсязі, в якому розповсюдилася неправда. Ми, як дорослі, можемо безпосередньо поспілкуватися з тими дітьми, які це розповсюджують. Якщо дитина стає об’єктом наклепів, то головне – її емоційно підтримати, сказати, що ми її сприймаємо зовсім не так, як її хтось показав, показати, що ми цінуємо її як особистість, підтвердити цінність її емоції, запевнити, що ми з нею разом.
І остання порада на сьогодні – створюйте приводи для радості, для творчості, для душевного спілкування.
Соціально-психологічна служба ліцею
М. Велемець, практичний психолог
Т. Жулковська, соціальний педагог
Використані джерела:
Всеукраїнська інтернет-конференція для батьків «Серіал для батьків – онлайн безпека дітей», https://osvita.diia.gov.ua/courses/serial-dlya-batkiv-onlayn-bezpeka-ditey
ttps://edx.prometheus.org.ua/assets/courseware/v1/520f7503e6876752baf914f0c070c6bd/asset-v1:CZ+MEDIA101+2018_T3+type@asset+block/Конспект-лекцій-кібербулінг-і-захист-від-інтернет-небезпек.pdf
Медіаосвіта та медіаграмотність, Автор: Волошенюк О.В. Дзюба Д.Ю., Дубровський В.Ф., Іванов В.Ф., Іванова Т.В., Кульчинська Л.М., Найдьонова Л.А., Негрєєва І.І., Новікова Л.Є., Пашкова О.Й., Почепцов Г.Г., Федоров О.В., Хоменок О.С.